Я - педагог і особистість
Снігова хуртовина за вікном
створює свою неповторну мелодію буття. Дивлюсь у вікно. Милуюся. Сніжинки, то,
невимушено кружляють у ритмі вальсу, то несподівано затанцюють під подихом
вітру в стилі регі, то стрімко летять, створюючи ілюзію невпинності часу. Все
змінюється. Ця зимова картина завжди змушує мене замислитися, озирнутися назад,
переосмислити минуле і мріяти. Пригадую, як
я була впевнена, що я буду ким завгодно, тільки не вчителем, тим паче
музики. Тоді навіть і уявити собі не могла, що це доля…
І ось я вчитель… Активна,
натхненна, завжди з новими ідеями прийшла працювати до школи. Здавалося, увесь
світ в твоїх руках і ти ладен змінити все на краще, принаймні на уроці. Ще Черчіль говорив: «Вчитель в школі має таку
владу, про яку прем’єр-міністр тільки мріє». Адже перед тобою діти, які
розуміють тебе, які починають любити і осмислювати музику, які беруть з тебе
приклад і насамперед, вчать тебе іти в ногу з часом. Розумієш, що ти не маєш
права бути не цікавою, не сучасною. Тому завжди усміхнена, завжди завзята. Яке
ж це щастя бути вчителькою…
Ранкова кава, безліч думок і
планів. Ноутбук, флешки, друковані наочності, пара “розумних” книжок: головне - нічого не забути.
Цікаво, чи приготував творче завдання восьмий клас? Як
сприйматиме сьогодні 7-А Рахманінова? Як правильно довести до них різнобарв’я безмежної музики? Чи знайдуть мої учні в цій музиці
частину себе?
А ось і знайомі
двері. Серце змінює свій ритм биття.
Тепер залишаємось тільки мистецтво, діти і я. Зазираю в їхні очі – які вони
різні! Одні виражають цікавість, інші напруженість, деякі взагалі байдужість.
Намагаюся розгадати, про що вони зараз думають, як налаштовані на урок, яка
мелодія лунає в їх серцях. Прислухаюсь до кожного. Іноді наші партії звучать у
різних тональностях, іноді я чую тільки соло, а згодом один за одним
приєднуються голоси, і ось відчуваєш ту бажану гармонію, де кожна мелодія серця
неповторна та унікальна. Кожного уроку звучить якась нова музична композиція,
наповнюючи мене неймовірним відчуттям ейфорії…Яке ж це щастя бути вчителькою…
Світське життя, сукня від Versace , нова шубка – мрії багатьох звичайних жінок. А про що мрію я,
жінка-вчитель. Не раз запитувала себе, що тримає мене в школі? Любов до дітей,
чи їх любов до мене? Так, безумовно! Сподіваюся, що зможу зробити своїх учнів
добрими, чуйними , мудрими, навчу бачити прекрасне навколо, бути небайдужими до
чужих проблем, щирими і відкритими у своїх почуттях. Звичайно, це нелегко, але
в мене є союзник - Музика. Адже музика
примушує бриніти найкращі струни дитячих сердець.
Іноді пригадую, що хотіла стати
режисером, акторкою, юристом,
дизайнером. Але я вдячна долі, що дала мені змогу стати вчителем. Мабуть, жодна
з існуючих професій не така багатогранна. Ти відчуваєш себе і актором адже
обов’язково потрібно щоб діти тобі вірили; і сценаристом-режисером, бо кожен
урок це маленька вистава; і дизайнером бо саме ти впливаєш на розвиток дитячого
смаку. Аж страшно уявити: якби я не стала вчителем, я б ніколи не дізналася, як
воно створювати вночі презентації, як готувати конкурси на «вчора», як в
магазині обирати учительську сумку не найкрасивішу, а таку, щоб всі підручники,
методички, папка з календарними вмістились…І незважаючи на ці всі буденні
негаразди я отримую надзвичайні емоції від великої дитячої радості і маленьких
перемог.
Я відчуваю що можу допомогти,
переконати, налаштувати, підбадьорити ,навчити, зацікавити. І це дає мені
енергію життєвої сили для написання своєї мелодії життя. Яке ж це щастя бути
вчителькою…..
