Я - педагог і особистість

Я - педагог і особистість

   Снігова хуртовина за вікном створює свою неповторну мелодію буття. Дивлюсь у вікно. Милуюся. Сніжинки, то, невимушено кружляють у ритмі вальсу, то несподівано затанцюють під подихом вітру в стилі регі, то стрімко летять, створюючи ілюзію невпинності часу. Все змінюється. Ця зимова картина завжди змушує мене замислитися, озирнутися назад, переосмислити минуле і мріяти. Пригадую, як  я була впевнена, що я буду ким завгодно, тільки не вчителем, тим паче музики. Тоді навіть і уявити собі не могла, що це доля…

І ось я вчитель… Активна, натхненна, завжди з новими ідеями прийшла працювати до школи. Здавалося, увесь світ в твоїх руках і ти ладен змінити все на краще, принаймні на уроці. Ще  Черчіль говорив: «Вчитель в школі має таку владу, про яку прем’єр-міністр тільки мріє». Адже перед тобою діти, які розуміють тебе, які починають любити і осмислювати музику, які беруть з тебе приклад і насамперед, вчать тебе іти в ногу з часом. Розумієш, що ти не маєш права бути не цікавою, не сучасною. Тому завжди усміхнена, завжди завзята. Яке ж це щастя бути вчителькою…

Ранкова кава, безліч думок і планів. Ноутбук, флешки, друковані наочності, пара “розумних” книжок: головне - нічого не забути.

Цікаво, чи приготував творче завдання восьмий клас? Як сприйматиме сьогодні 7-А Рахманінова? Як правильно довести до них різнобарв’я безмежної музики? Чи знайдуть мої учні в цій музиці частину себе?

А ось і  знайомі двері. Серце змінює свій ритм  биття. Тепер залишаємось тільки мистецтво, діти і я. Зазираю в їхні очі – які вони різні! Одні виражають цікавість, інші напруженість, деякі взагалі байдужість. Намагаюся розгадати, про що вони зараз думають, як налаштовані на урок, яка мелодія лунає в їх серцях. Прислухаюсь до кожного. Іноді наші партії звучать у різних тональностях, іноді я чую тільки соло, а згодом один за одним приєднуються голоси, і ось відчуваєш ту бажану гармонію, де кожна мелодія серця неповторна та унікальна. Кожного уроку звучить якась нова музична композиція, наповнюючи мене неймовірним відчуттям ейфорії…Яке ж це щастя бути вчителькою…

Світське життя, сукня від Versace , нова шубка – мрії багатьох звичайних жінок. А про що мрію я, жінка-вчитель. Не раз запитувала себе, що тримає мене в школі? Любов до дітей, чи їх любов до мене? Так, безумовно! Сподіваюся, що зможу зробити своїх учнів добрими, чуйними , мудрими, навчу бачити прекрасне навколо, бути небайдужими до чужих проблем, щирими і відкритими у своїх почуттях. Звичайно, це нелегко, але в мене є союзник -  Музика. Адже музика примушує бриніти найкращі струни дитячих сердець. 

Іноді пригадую, що хотіла стати режисером, акторкою,  юристом, дизайнером. Але я вдячна долі, що дала мені змогу стати вчителем. Мабуть, жодна з існуючих професій не така багатогранна. Ти відчуваєш себе і актором адже обов’язково потрібно щоб діти тобі вірили; і сценаристом-режисером, бо кожен урок це маленька вистава; і дизайнером бо саме ти впливаєш на розвиток дитячого смаку. Аж страшно уявити: якби я не стала вчителем, я б ніколи не дізналася, як воно створювати вночі презентації, як готувати конкурси на «вчора», як в магазині обирати учительську сумку не найкрасивішу, а таку, щоб всі підручники, методички, папка з календарними вмістились…І незважаючи на ці всі буденні негаразди я отримую надзвичайні емоції від великої дитячої радості і маленьких перемог.

Я відчуваю що можу допомогти, переконати, налаштувати, підбадьорити ,навчити, зацікавити. І це дає мені енергію життєвої сили для написання своєї мелодії життя. Яке ж це щастя бути вчителькою…..